Великий подвижник Православної Церкви Преподобний Серафим Саровський, народився 19 липня 1754 року. Батьки Преподобного, Ісидор і Агафія Мошнин, були жителями Курська, там в дусі християнської істини виховували своїх дітей. Ісидор був купцем і брав підряди на будівництво. А в кінці життя почав будівництво собору в Курську, та помер до завершення робіт. Молодший син Прохор залишився під опікою матері, що привила синові глибоку віру.
Після смерті чоловіка Агафія Мошнин, що продовжувала будівництво собору, взяла одного разу з собою Прохора, який, спіткнувшись, упав з дзвіниці вниз. Господь зберіг життя майбутнього світоча Церкви. Перелякана мати, спустившись вниз, знайшла сина неушкодженим.
Юний Прохор, володіючи чудовою пам'яттю, незабаром вивчився грамоті. Він з дитинства любив відвідувати церковні служби і читати своїм одноліткам Святе Письмо і Житія святих, але найбільше любив молитися або читати Святе Євангеліє на самоті.
Якось Прохор важко захворів, життя його було в небезпеці. У сні хлопчик побачив Божу Матір,яка обіцяла відвідати і зцілити його. Незабаром через подвір'я садиби Мошнин пройшов Хресний хід з іконою Знамення Пресвятої Богородиці; мати винесла Прохора на руках, і він приклавшись до святої ікони, став швидко поправлятися.
Ще в юності Прохор вирішив цілком присвятити життя Богові і піти в монастир. Благочестива мати не перешкоджала цьому і благословила його на чернечий шлях Розп'яттям, яке Преподобний все життя носив на грудях. Прохор з паломниками вирушив пішки з Курська до Києва на поклоніння Печерським угодникам.
Схимонах старець Досифей, якого відвідав Прохор, благословив його йти в Саровську пустелю і рятуватися там. Повернувшись ненадовго в батьківський будинок, Прохор назавжди попрощався з матір'ю та рідними. 20 листопада 1778 він прийшов в Саров, де настоятелем тоді був мудрий старець,отець Пахомій. Він ласкаво прийняв юнака і призначив йому в духівники старця Йосипа.Під його керівництвом Прохор проходив багато послуху в монастирі: був келійником старця, трудився в просфорні і столярні, ніс обов'язки паламаря, і все виконував з ревнощами і ретельністю, служачи як би Самому Господу. Постійною роботою він захищав себе від нудьги — цієї, як пізніше він говорив, «найнебезпечнішої спокуси для початківців ченців, яке лікується молитвою, утриманням від пустослів'я, посильним рукоділлям, читанням Слова Божого і терпінням, тому що народжується вона від малодушності, безпечності та пустослів'я».
Вже в ці роки Прохор, за прикладом інших ченців,які віддалялися в ліс для молитви, виклопотав благословення старця у вільний час теж йти в ліс, де в повній самоті творив Ісусову молитву. Через два роки послушник Прохор захворів водянкою, тіло його розпухло, він відчував тяжкі страждання. Наставник,отець Йосип, і інші старці, які любили Прохора, доглядали за ним. Хвороба тривала близько трьох років, і жодного разу ніхто не почув від нього слова нарікання. Старці, побоюючись за життя хворого, хотіли викликати до нього лікаря, проте Прохор просив цього не робити, сказавши отцю Пахомію: «Я зрадив себе, отче святий, Істинному Лікарю душ і тіл — Господу нашому Ісусу Христу та Пречистій Його Матері …», і бажав, щоб він його причастив Святих Тайн. Тоді ж у Прохора було видіння: в невимовному світлі з'явилася Матір Божа в супроводі святих апостолів Петра та Іоанна Богослова. Вказавши рукою на хворого, Пресвята Діва сказала Іоанну: «Сей — від роду нашого». Потім вона торкнулася жезлом до боку хворого, і негайно рідина,що наповнювала тіло, стала витікати через отвір, і він швидко одужав. Незабаром на місці явлення Божої Матері була побудована лікарняна церква, один з прибудов якої був освячений в ім'я преподобних Зосими і Саватія Соловецьких. Престіл преподобний Серафим спорудив своїми руками з кипарисового дерева і завжди долучався Святих Тайн у цій церкві.
Пробувши вісім років послушником в Саровській обителі, Прохор прийняв чернечий постриг з ім'ям Серафим,яке настільки добре виражало його полум'яну любов до Господа і прагнення ревно Йому служити. Через рік Серафим був посвячений у сан ієродиякона. Палаючи духом, він щодня служив у храмі, невпинно здійснюючи молитви і після служби. Господь сподобив преподобного благодатних видінь під час церковних служб: неодноразово він бачив святих Ангелів,які співслужили братії. Особливого благодатного бачення преподобний сподобився під час Божественної літургії у Великий Четвер, яку здійснювали настоятель отець Пахомій і старець Йосип. Коли після тропарів преподобний вимовив «Господи, спаси благочестивих» і, стоячи у царських вратах, навів орар на молільників з вигуком «і на віки віків», раптово його осінив світлий промінь. Піднявши очі, Преподобний Серафим побачив Господа Ісуса Христа, що йде по повітрю від західних дверей храму, в оточенні Небесних Сил Безплотних. Дійшовши до амвона. Господь благословив усіх, хто молиться і вступив до місцевого образу праворуч від царських врат. Преподобний Серафим, в духовному захваті дивлячись на дивне явище, не міг ні слова промовити, ні зійти з місця. Його відвели під руки у вівтар, де він простояв ще три години, змінюючись в особі від осяявшої його великої благодаті. Після бачення преподобний збільшив подвиги: вдень він трудився в обителі, а ночі проводив у молитві в лісовій безлюдній келії. У 1793 році, у віці 39 років, преподобний Серафим був рукопокладений в сан ієромонаха і продовжував служіння в храмі. Після смерті настоятеля, отця Пахомія, преподобний Серафим, маючи його передсмертне благословення на новий подвиг — пустинножительство, взяв також благословення у нового настоятеля — отця Ісаї — і пішов у пустельну келію в декількох кілометрах від монастиря, в глухому лісі. Тут став він віддаватися відокремленим молитвам, приходячи в обитель лише в суботу, перед всенощної і, повертаючись до себе в келію після літургії, за якої причащався Святих Тайн. Преподобний проводив життя в суворих подвигах. Своє келійне молитовне правило він здійснював за статутом давніх пустельних обителей; зі Святим Євангелієм ніколи не розлучався,прочитуючи протягом тижня весь Новий Завіт, читав також святоотцівські і Богослужбові книги. Преподобний вивчив напам'ять багато церковних співів і співав їх у години роботи в лісі. Біля келії він розвів город і влаштував пасіку. Сам собі здобуваючи прожиток, преподобний тримав дуже строгий піст, їв один раз на добу, а в середу і п'ятницю абсолютно утримувався від їжі. У перший тиждень Святої Чотиридесятниці він не приймав їжі до суботи, коли причащався Святих Тайн.
Святий старець на самоті настільки іноді занурювався у внутрішню сердечну молитву, що довго залишався нерухомим, нічого не чуючи і не бачачи навколо. Відвідували його зрідка пустельники — схимонах Марк мовчальник і ієродиякон Олександр,та заставши святого у такій молитві, з благоговінням тихо віддалялися, щоб не порушувати його споглядання.
У літню спеку преподобний збирав на болоті мох для добрива городу; комарі нещадно жалили його, але він благодушно терпів це страждання, кажучи: «Пристрасті винищуються стражданням і скорботою, чи довільними, чи тими,що посилаються Промислом». Близько трьох років преподобний харчувався тільки однієї травою, яка росла навколо його келії. До нього все частіше стали приходити, крім братії, миряни — за порадою і благословенням. Це порушувало його самоту. Попросивши благословення настоятеля, Преподобний перегородив до себе доступ жінкам, а потім і всім іншим, отримавши знак, що Господь схвалює його думки при повному мовчанні. По молитві преподобного, дорогу в його пустельну келію перегородили величезні гілки вікових сосен. Тепер тільки птахи,які зліталися безлічі до преподобного, і дикі звірі відвідували його. Преподобний з рук годував ведмедя хлібом, коли з монастиря приносили йому хліб.
Бачачи подвиги преподобного Серафима, ворог роду людського озброївся проти нього і, бажаючи примусити святого залишити безмовність, вирішив його настрашити, але преподобний захищав себе молитвою і силою Животворящого Хреста. Диявол навів на святого«уявну лайку» — завзяту тривалу спокусу. Для відігнання натиску ворога преподобний Серафим посилив труди, взявши на себе подвиг столпника. Щоночі він піднімався на величезний камінь у лісі і молився з піднятими руками, волаючи: «Боже, будь милостивий до мене грішного». Вдень же він молився в келії, також на камені, який приніс з лісу, сходячи з нього тільки для короткого відпочинку і підкріплення тіла мізерною їжею. Так молився Преподобний 1000 днів і ночей. Диявол, осоромлений преподобним, задумав убити його і наслав грабіжників. Підійшовши до святого, який працював на городі, розбійники стали вимагати від нього гроші. У преподобного в цей час була у руках сокира, він був фізично сильний і міг би оборонятися, але не захотів цього робити, згадавши слова Господа: «хто візьме меча від меча загине» (Мф. 26, 52). Святий, опустивши сокиру на землю, сказав: «Робіть, що вам потрібно». Розбійники стали бити преподобного, обухом проломили голову, зламали декілька ребер, потім, зв'язавши його, хотіли кинути в річку, але спочатку обшукали келію в пошуках грошей. Все розтрощивши в келії і нічого не знайшовши в ній, крім ікони та кількох картоплин, вони засоромилися свого злодіяння і пішли. Преподобний, прийшовши до тями, доповз до келії і, жорстоко страждаючи, пролежав усю ніч. На ранок з великим трудом він добрів до обителі. Братія жахнулися, побачивши пораненого подвижника. Вісім діб пролежав преподобний, страждаючи від ран; до нього були викликані лікарі,які здивувалися тому, що Серафим після таких побоїв залишився живий. Але преподобний не відлікарів отримав зцілення: Цариця Небесна явилася йому в сні з апостолами Петром та Іоанном. Торкнувшись голови преподобного, Пресвята Діва дарувала йому зцілення. Після цього випадку Преподобному Серафиму довелося провести близько п'яти місяців в обителі, а потім він знову пішов у пустельну келію. Залишившись назавжди зігнутим, преподобний ходив, спираючись на палицю або топірець, однак своїх кривдників простив і просив не карати. Після смерті настоятеля отця Ісаї, колишнього друга з юності преподобного, він узяв на себе подвиг мовчальника, абсолютно відрікаючись від усіх життєвих помислів для найчистішого служіння Богу в безперестанній молитві. Якщо святому в лісі зустрічався чоловік, він падав ниць і не вставав, поки перехожий не віддалявся. У такому мовчанні старець провів близько трьох років, переставши навіть відвідувати обитель в недільні дні. Плодом мовчання стало для преподобного Серафима збагачення світу душі і радості про Святого Духа. Великий подвижник так згодом говорив одному з ченців монастиря: «… радість моя, благаю тебе, стяжай дух мирний, і тоді тисячі душ врятуються біля тебе». Новий настоятель, отець Ніфонт, і старша братія обителі запропонували отцеві Серафиму або як і раніше приходити в монастир по неділях для участі в богослужінні та причастя в обителі Святих Таїн, або повернутися в обитель. Преподобний обрав останнє, тому що йому стало важко ходити з пустелі в монастир. Навесні 1810 року він повернувся в обитель після 15 років перебування в пустелі.Не перериваючи мовчання, він до цього подвигу додав ще й затвор і, нікуди не виходячи і нікого у себе не приймаючи, невпинно перебував у молитві і Богомислії. В затворі преподобний Серафим придбав високу душевну чистоту і сподобився від Бога особливих благодатних дарів — прозорливості і чудотворення. Тоді Господь поставив Свого обранця на служіння людям в самому вищому чернечому подвигу — старчества. 25 листопада1825 Матір Божа разом з двома святителями з'явилася у сні старцю і повеліла йому вийти з затвору і приймати у себе немічні душі людські, що вимагають настанови, розради, керівництва і зцілення. Взявши благословення у настоятеля на зміну способу життя, преподобний відкрив двері своєї келії для всіх. Старець бачив серця людей, і він, як духовний лікар, зцілював душевні і тілесні хвороби молитвою до Бога і благодатним словом. Хто йшов до преподобного Серафима, відчували його велику любов і з розчуленням слухали ласкаві слова, з якими він звертався до людей: «радість моя, скарбе мій». Старець став відвідувати свою пустинну келію і джерело, назване Богословським, біля якого йому збудували маленьку келію. Виходячи з келії, старець завжди ніс за плечима торбу з камінням. На питання,навіщо він це робить, святий смиренно відповів: «стомлюю стомлюючих мене». В останній період земного життя Преподобний Серафим особливо дбав про своє кохане дітище —Дівєївську жіночу обитель. Ще в сані ієродиякона він супроводжував покійного настоятеля отця Пахомія в Дівєївську громаду до настоятельки черниці Олександри, великої подвижниці, і тоді отець Пахомій благословив Преподобного завжди піклуватися про «Дівєївських сиріт». Він був справжнім отцем для сестер, які зверталися до нього у всіх своїх духовних і життєвих труднощах.
В останні роки життя Преподобного Серафима один зцілений ним бачив його піднятим в повітрі під час молитви. Святий суворо заборонив розповідати про це раніше його смерті.
Всі знали і шанували Преподобного Серафима як великого подвижника і чудотворця. За рік і десять місяців до своєї смерті, у свято Благовіщення, Преподобний Серафим ще раз сподобився явлення Цариці Небесної в супроводі Хрестителя Господнього Іоана, Апостола Іоанна Богослова і дванадцяти дів, святих мучениць і преподобних. Пресвята Діва довго розмовляла з Преподобним, доручаючи йому Дівєївських сестер. Закінчивши розмову, Вона сказала йому: «Скоро, любий Мій, будеш з нами». При цьому явленні Богоматері, була присутня одна Дівєївська стариця.
В останній рік життя Преподобний Серафим став помітно слабшати і говорив багатьом про близьку кончину. В цей час його часто бачили біля труни, що стояла у сінях його келії і приготовлена ним для себе. Преподобний сам вказав місце, де слід було похоронити його,— біля вівтаря Успенського собору. 1 січня 1833 Преподобний Серафим в останній раз прийшов до лікарняної Зосимо-Савватієвської церкви на Літургію і причастився Святих Тайн, після чого благословив братію і попрощавшись, сказав: «Рятуйтесь, не сумуйте, пильнуйте, днесь нам вінці готуються». Другого січня келейник Преподобного, отець Павло, о шостій годині ранку вийшов зі своєї келії, прямуючи до церкви, і відчув запах гару, що йшов з келії Преподобного;в келії святого завжди горіли свічки, і він казав: "Поки я живий, пожежі не буде, а коли я помру, кончина моя відкриється пожежею". Коли двері відкрили, виявилося, що книги та інші речі тліли, а сам Преподобний стояв на колінах перед іконою Божої Матері в молитовному положенні, але вже бездиханний. Його чиста душа під час молитви була взята Ангелами і злетіла до Престолу Бога Вседержителя, вірним рабом і слугою яким Преподобний Серафим був усе життя.
