Святі рівноапостольні Методій і Кирило, апостоли слов’ян, дуже близькі духом і дорогі всім слов’янам і нашому українському народові, їм завдячуємо світло християнської віри серед слов’янських народів, їм завдячуємо переклад Святого Письма й богослужбових книг на слов’янську мову. Їм завдячуємо, що слов’янська мова стала літургійною мовою нарівні з грецькою і латинською.
Святі Кирило й Методій відзначилися героїчною апостольською ревністю за поширення християнської віри поміж слов’янами. Вони стали основоположниками і творцями слов’янського обряду. Тому слушно заслуговують на назву рівноапостольних, первоучителів і просвітителів слов’ян, а втім і нашого українського народу. У нашому церковному році маємо аж три дні, призначені для святкування їхньої святої пам’яті. Тож погляньмо на їхню апостольську працю, їхнє значення для слов’янського обряду та їх почитання в нашій Церкві.
АПОСТОЛЬСЬКА ПРАЦЯ КИРИЛА Й МЕТОДІЯ
Костянтин, монаше ім’я якого Кирило, і Методій — це сини високого державного урядника візантійської імперії. Вони народились у Солуні в першій половині IX ст.
Історики не знають точно національности їхніх батьків. Одні кажуть, що вони були слов’яни; инші — що тільки батько був слов’янин, а мати — грекиня; а ще инші, що обоє батьків були греками. У Солуні було багато слов’ян, тому очевидно, що Костянтин і Методій вже від молодих літ знали слов’янську мову. Вони отримали добре християнське виховання і високу освіту. Костянтина ще в часі студій називали “філософом”, пізніше він вивчав філософію в університеті в Царгороді. Методій після студій був кілька років державним урядником серед слов’ян, а опісля вступив до монастиря на Олімпі в Бітинії, Мала Азія.
Боже Провидіння завчасу готувало Методія і Кирила до великої і святої місії — бути апостолами слов’ян.
У 860 році обидва брати проповідували християнську віру хозарам, які проживали в південній Україні, над Чорним і Каспійським морями. їхньою місійною станицею був Херсонес (пізніша назва — Корсунь). У Криму вони зустрілися з греками, які мали там свої колонії, і слов’янами. У Корсуні Костянтин знайшов святе Євангеліє і Псалтир, писані руською мовою. Там він відкрив також мощі святого папи Климента.
Місійна праця між хозарами була для Костянтина й Методія тільки вступом до найбільшої місії їхнього життя — навертати слов’ян на християнську віру. У 862 році моравський князь Ростислав (846-870) просив візантійського цісаря Михаїла III (842-867) прислати йому місіонерів, щоб у його державі голосили християнську віру слов’янською мовою. Вибір упав на обидвох братів, бо вони, знаючи слов’янську мову, найкраще надавалися до такої місії. На провідника місії призначено Кирила.
Заки Костянтин поїхав у Моравію, то ще за кілька літ перед тим він уклав для слов’янської мови азбуку, чи радше грецьку азбуку застосував до слов’янської мови і доповнив буквами, яких на значення слов’янської мови для нашого обряду, нашого народу та тодішньої Київської Руси. “Кирило-Методіївське християнство, — каже він, — з окремим слов’янським обрядом не збереглося донині не мала грецька мова. Кирило також почав перекладати Святе Письмо слов’янською мовою. Для морав’ян він переклав і західну Службу Божу на їхню мову.
Жителі Моравії і Панонії радо вітали Кирила й Методія, бо почули богослуження своєю мовою. Зате їх вороже зустріли німецькі, латинські місіонери і латинська Церква, яка стояла на засаді, що є тільки три святі богослужбові мови: єврейська, грецька й латинська. І тому не хотіли визнати слов’янську мову в Літургії. Хоча Апостольська Столиця схвалила місію обидвох братів і слов’янську мову в Літургії, але все-таки вони і їхні учні зазнали багато перешкод, а навіть явного переслідування від місцевої латинської єрархії. Папа Адріян II у 869 році висвятив Методія на моравського архиєпископа. Костянтин виїхав до Риму, де вступив до грецького монастиря, взявши собі ім’я Кирило, і там помер 14 лютого 869 року. Святий Методій помер у Моравії 6 квітня 885 року. Після смерти Методія його учні під натиском латинської Церкви мусіли залишити Моравію і перейшли на місію до Болгарії.
КИРИЛО Й МЕТОДІЙ — ТВОРЦІ СЛОВ’ЯНСЬКОГО ОБРЯДУ
Святі Кирило й Методій — це мужі Божого Провидіння для слов’янських народів. Їхня безсмертна заслуга для слов’ян полягає в тому, що вони створили слов’янський обряд. Історики підкреслюють Богом дану мудрість святого Кирила, що він не пішов за тодішнім звичаєм, який в Літургії визнавав тільки грецьку або латинську мови. Він вважав, що славити Господа Бога можна всіма мовами. Тому вирішив дати слов’янам Святе Письмо і святу Літургію рідною мовою. Через введення слов’янської мови до Літургії Кирило й Методій стали основоположниками і творцями слов’янського обряду. Від морав’ян слов’янські богослужбові книги взяли болгари і їх пристосували до своєї мови, а від болгар їх взяла наша Русь-Україна. Так болгарська мова стала церковнослов’янською.
Український історик проф. М. Чубатий звертає особливу увагу як церковна одиниця ніде на слов’янській землі. Одначе ця перша проба створити окремий слов’янський обряд, посередній між римським та візантійським — увести до богослужбової мови слов’янську мову, створити для слов’янських мов окрему азбуку та окреме письмо, мала величезний вплив на релігійно-культурне життя не так західних слов’ян, серед яких працювали слов’янські апостоли, але серед східних та південних слов’ян. Вони промостили слов’янській мові шлях — стати богослужбовою мовою взагалі, хоч ані слов’янський обряд, ані слов’янське глаголичне письмо не втрималися. Болгари, беручи за підставу кириличну азбуку, створену учнями слов’янських апостолів у Болгарії, та церковнослов’янську мову македонського діялекту, на яку було перекладене Святе Письмо та богослужбові книги, на цій церковнослов’янській мові, близькій до болгарської, стали будувати свою літературу та все духовне, релігійно-церковне і національне життя. Побіч Болгарії і Сербії на полудні стара держава українського народу Київська Русь, збудувала ціле своє духовне життя на цій церковнослов’янській базі, пристосованій до властивостей мови русько-українського народу… Тодішня народня мова русинів-українців нам докладно незнана, одначе ця церковнослов’янська мова, що ввійшла до вживання в церкві, в урядах Руси-України та вкінці до літератури, перейшла через фільтр великоморавської церковної практики, на Русі прямо зрушилася та стала тут мовою руською, для нас староукраїнською… На Русі інтерпретували, що церковнослов’янська мова, яка заступила у Східній Європі середньовічну латину на Заході, це руська мова, руське письмо, руські переклади Святого Письма та богослужбових книг” (Історія Християнства на Руси-Україні. ?. І, с. 116-118).
Велике значення і заслуги святих Кирила й Методія для слов’янських народів підкреслює і богослужба їхнього празника. Тут наша Церква славить їх як “просвітителів слов’янських народів”, “єдинорівних апостолам”, “слов’янських апостолів і первосвятителів”, їхні заслуги для слов’ян в кількох реченнях гарно оспівує сідален утрені: “Хай сьогодні радіють слов’янські народи, світло празнуючи священну пам’ять богомудрих святителів, бо вони на рідній нам слов’янській мові почали відправляти божественну Літургію і всю церковну службу, і так дали нам невичерпне джерело води, що тече в життя вічне. П’ючи її, не перестанемо величати вас, Кириле й Методіє, а ви, радіючи у славі святих, ревно моліться за спасення душ наших”.
Авва Отче!!!Іменем Ісуса Христа прошу Тебе, щоб Святі Божі Ангели і Святі Кириле і Методій перебували і молилися зі мною всегда нині і присно і во віки віков Амінь!!! І прийми молитви в цьому наміренні