Пожертву на підтримку сайту : Пам'ять"Християнський портал " можна внести на розрахунковий рахунок в приватбанку 4731 2191 0982 6648 в укрсиббанку 5169 3075 0714 1187 Р. Ростислав Євгенович.Важлива кожна Ваша гривня для успішної роботи сайту. Хай все буде на прославу Божу. Амінь

Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 року у селі Космач на Косівщині в родині священика Григорія Ковча (1861 — 1919) та Марії Яскевич-Волфельд (1891 — 1939). По закінченні Львівської гімназії вступив до римської Колегії святих Сергія і Вакха, де провчився з 1905-го по 1910 рік.
Підготовку до священства пройшов у римській Колегії святих Сергія і Вакха, студіюючи богослов'я в Урбаніянському університеті. У 1911 р. прийняв єврейські свячення з рук єпископа Григорія Хомишина. Свою службу розпочав у Підволочиську Тернопільської області.
1912 року їде до Боснії, де займався душпастирською опікою емігрантів з Галичини. Туди зголосився поїхати, щоби душпастирювати серед українських греко-католиків в окрузі Прієдор. Нелегка була праця молодого священика в країні, де абсолютну більшість становили слов'яномовні мусульмани. Але о. Омелян 4 роки служив боснійським українцям далеко від Батьківщини. 
В середині Першої світової війни (1916 рік) о. Омелян повернувся до Галичини і, коли на розвалинах імперій бездержавні тоді народи, надіючись на політичне визволення, почали формувати свої збройні сили, у 1919 р. вступив до Української Галицької Армії. Як військовий духівник (капелан) пройшов через усі негаразди разом зі стрільцями Бережанського коша аж до кінця існування УГА.
1922 року його призначають парохом храму св. Миколая греко-католицької громади в місті Перемишляни, недалеко від Львова. Опікувався бідними, пригортав сиріт, хоча й мав шестеро своїх дітей. "Над тією хатою ангели кружляють" - так говорили перемишлянські парафіяни про скромний будинок сім'ї Ковчів. Це був винятковий дім, відкритий для потребуючих. Члени родини Ковчів настільки присвячували себе потребуючим, що іноді, здавалося, занедбували свої власні потреби.
Тут отець Омелян застав багатьох своїх вірних ополяченими. Потрібно було докласти надзвичайних зусиль для того, щоб повернути все на свої місця. Тому він організував побудову дзвіниці, ремонт церкви, загородження кладовища, віднову народного дому. Завдяки цьому швидко розвивалось релігійне та культурне життя української громади у Перемишлянах: під його патронатом були створені гуртки, хори, студентські організації. Але чим більше вдавалося зробити о. Ковчу на релігійному та національному рівні, тим більше претензій мала польська влада до нього. З приходом радянської влади деякі парафіяни почали мстити полякам за зло, вчинене за часів польського правління. Отець Ковч довів свою християнську позицію, засудивши своїх парафіян за прикрий випадок – грабунок польських родин: «Невже ж впродовж 20 років я вас так виховував?! - виголошував у проповіді о. Ковч. – Ви задивились на тих босяків, що тепер прийшли до нас. Мені соромно за вас перед Господом Богом. Коли у вас є хоч трішки патріотизму й совісті, то я прошу ще сьогодні повернути все тим людям, від яких ви забрали». Того ж дня полякам віддали все їхнє майно. Після цього польська делегація попросила вибачення у священика за прикрощі, яких він зазнав від польської влади.
Набагато важче стало 1939 року, коли Галичину окупували радянські війська, а згодом - 1941 року - німці. Але й у тих екстремальних умовах о. Омелян незмінно залишився собою, відважно й відкрито відстоював права людей, боронив своїх сусідів, наскільки це було можливо й потрібно, коли цього вимагало добро людей, народу, Церкви, старався залагоджувати усякі найважчі проблеми, яких було немало під час двох окупацій. Чудом його оминула смерть від рук енкаведистів, але не тішився з приходу інших окупантів. "На місце одного "добродія" приходить другий,- говорив,- тільки їхні ґудзики в мундирах змінилися".
Особливої гостроти набрала після приходу німців проблема євреїв, яких у Перемишлянах було чимало. І тут о. Омелян показав свою людяність та відвагу. Його дочка Анна Марія Ковч-Баран розповідає про такий епізод після того, як німці прибули до Перемишлян: "Батько завважив дим поблизу церкви і водночас почув розпачливі крики. До хати вбігли кілька євреїв у великій паніці і стали благати в батька порятунку. Німці, кинувши в синагогу, де вони саме зійшлися на молитву, запалювальні бомби, зачинили двері й нікого не випускали. Не замислившись ні на мить, батько побіг туди (...). В голові не було іншої думки, крім тієї, що люди горять і просять рятунку. Він вбіг між юрбу біля синагоги й німецькою мовою, яку знав досконало, крикнув до вояків, щоби покинули її. На диво, вояки сіли в свої мотоцикли і від'їхали в бік своєї станції".
А брат отця Омеляна Мирон розказував: "Мені волосся дубом стало від думки, що тепер з ним станеться. Кинувся його шукати серед юрби, вогню і несамовитих криків. А він, з допомогою інших, відчинив підперті важким стовпом двері синагоги, вбіг усередину і став просто витягати напівпритомних, раз-у-раз різко викрикуючи: "Тікайте, хто куди може, німці зараз сюди повернуться!"
Багато євреїв тоді загинуло, але й багато врятувалося. Пізніше о. Омелян теж рятував місцевих євреїв різними способами. З великим ризиком для свого життя хрестив їх, коли вони того бажали. Є свідчення, що відбулося близько 2000 таких хрещень.
Бажання євреїв прийняти таїнство Хрещення було не тільки виявом інстинкту самозбереження. Політика тодішньої влади не передбачала, що хрещення може звільнити представників єврейської громади від ув'язнення чи смерті. Отець Омелян знав, що шансів на порятунок або нема, або вони є мінімальні. Бажання хреститися не могло також бути виявом розпачу. Євреї справді вбачали в блаженному Омелянові близьку людину. Ще до приходу нацистської влади він мав великий авторитет у єврейської громади , яка становила більшість населення Перемишлян.
Такі діяння священика стали причиною того, що його ув'язнили, спочатку у львівській в'язниці. Завдяки Митрополитові Андрею Шептицькому його звільнили, але з умовою, що той відмовиться від подальшої допомоги євреям. Такої заяви він не підписав, через що його ув'язнили удруге і після великих фізичних і духовних знущань, його було перевезено до концтабору «Майданеку» біля Любліна.
Отець Омелян навіть звернувся з листом до Гітлера, в якому засуджував масові вбивства євреїв і вимагав дозволити відвідувати євреїв у гетто.
Опинившись у Майданеку, він виконував повинності нарівні з іншими полоненими, а ввечері давав розраду в молитві всім, незважаючи на релігійну належність і національність: полякам, українцям, росіянам, естонцям, литовцям.
Тут, в нелюдських умовах, о. Омелян довершив міру свого героїзму. Концтабір - це місце організованих вбивств. У важких умовах концентраційного табору блаженний Омелян Ковч не забував про своє покликання. Священик служив там людям духовною потіхою, усім людям, незалежно від походження та конфесійної приналежності.
Незважаючи на те, що адміністрація концтабору негативно ставилася до духовних осіб, отець Ковч не приховував свого священства. Він підпільно відправляв там Святу Літургію, сповідав в'язнів, благословляв свяченою водою останки в'язнів, які мали спалювати. За короткий час він здобув собі велику пошану і авторитет. У таких трагічних обставинах він зумів зберегти людяність і свою священицьку гідність.
Один зі знайомих згадує: "Отця Ковча всі любили - українці, поляки, євреї. Отець Омелян не дбав про себе, робив добро всім, хто до нього звертався".
У лютому 1944 р. отець Омелян попав у табірний шпиталь і там помер, а його тіло було спалено в крематорії 25 березня 1944 р. У Майданеку не існувало прізвищ, тільки номери. Отець Омелян мав номер 2399. За офіційними даними, в'язень №2399 помер 25 березня 1944 р. від флегмони (гострого гнійного запалення) правої ноги.
В одному з листів до близьких він написав: "Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему. Вони є одинокими, хто потребує молитов... Неxай Господь помилує їх".
Отець Омелян Ковч - мученик ХХ століття
Про отця Омеляна широкий світ довідався недавно, коли Папа Іван Павло ІІ, колишній професор Люблінського католицького університету, проголосив його блаженним мучеником у Львові під час своєї подорожі в Україну. А в 1970-х роках, коли родина о. Омеляна Ковча хотіла щось довідатися про його перебування в концтаборі, в бюро Музею-пам'ятника мучеництва "Майданека" отримала коротку відповідь, що там не було ніяких українців, ані священиків.
Отець Омелян Ковч - мученик ХХ століття
9 вересня 1999 р. Єврейською Радою України йому присвоєно звання "Праведник України".
У Любліні (Польща) досі бережуть пам'ять про цю людину, а жителі міста вирішили назвати його ім'ям одну із вулиць - кільце блаженного отця Омеляна Ковча на перехресті вулиць Армії Крайової та Івана Павла II.
Отець Омелян Ковч до останнього у Майданеку залишався відданим і вірним душпастирем. В одному зі своїх листів, який вдалося передати дітям, він писав:
«Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться. Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день, за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними».
«Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання. Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста».[http://osbm-kyiv.com.ua/archives/3176]
Беатифікація відбулася 27 червня 2001 року у м. Львові під час Божественної Літургії у візантійському обряді за участю папи Івана Павла ІІ.
24 квітня 2009 блаженний Омелян Ковч був проголошений покровителем пастирів Української греко-католицької церкви.
27 квітня 2009 з Майданека в Одесу був доставлений прах, що залишився від безлічі спалених нацистами людей. Через те, що неможливо було знайти справжні мощі блаженного Омеляна Ковча, керівництво УГКЦ ухвалило рішення вважати цей прах блаженного мученика мощами.
Омеляну Ковчу присвячено документальний фільм "Парох Майданека".
Чи не найкраще про пароха Майданека під час екуменічного молебну за жертвами Майданека, який відбувся 25 березня 2002 року, сказав кардинал УГКЦ Любомир Гузар: «Ми тут зібралися, щоб віддати шану отцю Омелянові, який був сином і священиком одного народу, загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього народу. Прийшли ми сюди і тому, щоб щось із собою забрати, тобто науку: по-перше, навіть у найстрахітніших обставинах можна залишитися людиною, по-друге, релігійність - це наша зброя проти наших слабкостей, і по-третє, мусимо зробити все, щоб такі трагедії ніколи не повторювалися. Відійдімо із цього місця кращими людьми». Приклад отця Омеляна Ковча зайвий раз засвідчує, що навіть у часи змін різних режимів людина може не опускатися до дріб'язкового сприйняття дійсності і гостро реагувати на несправедливість.Емільян Ковч народився 20 серпня 1884 р. на Косівщині. У 1911 році після закінчення Римської Колегії Сергія і Вакха прийняв священичі свячення. Навесні 1943 року заарештований гестапо за надання допомоги євреям. 25 березня 1944 року був спалений у печах табору смерті Майданек. 9 вересня 1999 р. Єврейська рада України присвоїла йому звання "Праведник України".

Авва Отче!!!Іменем Ісуса Христа прошу Тебе, щоб Святі Божі Ангели і  Блаженний священномученик Емільян Ковч  перебували і молилися зі мною всегда нині і присно і во віки віков  Амінь!!! І прийми молитви в цьому наміренні