Папа Калікст І керував Церквою близько п’яти років, з 217 по 222-й рік. До того як стати папою, він пройшов вельми непростий життєвий шлях. Він, християнин, був рабом іншого християнина, якого звали Карпофор. Складно сказати, наскільки християнин спроможний бути добрим паном (або наскільки пан здатен бути християнином). Відомо одне: з Калікстом пов’язана якась історія з пропажею грошей, і він хотів утекти з Рима, пробравшись на корабель, а як побачив, що на борт піднімається його пан, то скочив з корабля в море. Так би, може, подали новину тамтешні медіа, якби існували. Однак скидається на те, що у зникненні грошей сам Калікст винен не був (а то чого б його помилування випрошували самі «учасники фонду», керівником якого Карпофор поставив Калікста?); натомість із корабля він пробував утекти імовірно від страху потрапити на pistrinum – мукомельню, куди хазяїн збирався його віддати. Покарання в мукомельні означало ходити до кінця життя в ланцюгах, приводячи в рух колеса, які крутили млинові жорна. Отже, взаємини поміж цими двома християнами були вельми далекі від Євангелія. Незабаром після цієї історії Калікст потрапив на Сардинію, куди префект Фусціан вислав людей, яких юдеї звинуватили у християнстві. Хазяїн Калікста Карпофор пробував за нього заступатися, хоч і вельми оригінально: заявив, що той не християнин, раз отака історія за ним числиться. Звільнення Калікста прийшло від імператора Коммода, якого вблагала про помилування висланих наложниця Марція («і розпусниці випереджають вас на шляху до Царства»). Папа Віктор І передав імператорові список сповідників віри. Після звільнення Калікст став отримувати від Церкви щомісячну «пенсію» як потерпілий. За папи Зефірина (бл.199-217) він став готуватися до свячень, прийняв дияконат, а потім став і пресвітером. Серед інших завдань папа Зефірин доручає Каліксту впорядкування християнського кладовища при Via Appia. Той настільки добре все робив, що римські катакомби, якими він опікувався, донині носять ім’я св. Калікста. По смерті папи Зефірина римські християни обрали Калікста єпископом, і таким чином – як Єпископ Рима – він став папою. Його обрання не було однодушним: частина віруючих стояла за єпископа Іполита, суворішого у поглядах. Так, Калікст дозволив приймати у Церкву тих, хто відпав від неї зі страху гонінь, а потім хотів повернутися. Можливо, Бог дав папі Каліксту пройти його випробування саме задля того, щоби керівництво Його Церкви в потрібну мить не було ригористичним. Бо Бог завжди «милості хоче більше, ніж жертви». Як єпископ Рима, св.Калікст проголосив формулу хрещення, яка потім стала обов’язковою в усіх християнських країнах. Вважається, що саме він установив декрет, яким дозволено відпускати гріхи і повторно приймати в лоно Церкви розкаяних грішників. Він також установив таке спеціальне місце, як сповідальня, і визначив саме поняття церковної покути – належної відплати, відшкодування Богові та ближнім за скоєний гріх. Дозволив шлюби поміж вільними і рабами. Стеріг чистоту віри, противлячись тогочасним єресям. Зокрема, засудив учення Савелія – сповідника модального монархіанізму, який стверджував, що Бог – це одна і та сама особа, яка об’явилася світові у три різні способи (modus). Папа Калікст І загинув як мученик під час чергових антихристиянських заворушень; точно невідомо, як саме і хто саме це вчинив. Тіло єпископа витягли з криниці, коли заворушення жовтня 222 року стихли. Його поховали на цвинтарі при Via Aurelia – папа Калікст не лежить у катакомбах, які носять його ім’я. Зображається у папському вбранні. Його атрибути – книга, камінь на книзі (млинове жорно), пасторал, колодязь.
Джерело: CREDO

в. Калікст був римлянином, стверджує «Liber Pontificalis». За неперевіреним повідомленням його суперника і першого анти папи Іполита, він був рабом, засудженим за розтрату великої суми грошей до робіт на копальнях на Сардінії. Виявившись в списку християн, представлених до помилування, який св. Папі Віктору I вдалося передати імператорові Коммоду, Калікст повернувся до Риму і, отримавши дияконське свячення, став незабаром правою рукою Папи Зефіріна, наступника Віктора. Авторитет Калікста значно зріс після устрою ним нового кладовища на Аппієвій дорозі, що відтоді носить його ім’я. Це була дійсно важлива подія, якщо враховувати те значення, яке мало християнське кладовище для спільноти, оточеної язичеським світом. До того ж наявність кладовища до певної міри легалізувала християнський культ як той, що підпадав під закон Юлія Цезаря про «Collegia funeraticia», тобто про спільноти поховання померлих. Після смерті св. Зефіріна конфлікт між дияконом Калікстом і священиком Іполитом, який ще за життя Зефіріна ставився до Калікста недоброзичливо, спалахнув відкрито, оскільки постало питання про обрання на Римський Престол. Суперечку вирішила сама Церква, віддавши перевагу не вченому теологу Іполиту а Каліксту, який хоч і був значно менш освіченим, але проявив себе як людину твердого характеру, сповідника і доброго адміністратора. Іполит, не визнавши обрання, відокремився зі своїми прибічниками, поклавши початок першій схизмі в Римській церкві, що продовжувалася близько вісімнадцяти років. Новий Папа повстав проти нелюдяності свого часу, проти ригоризму, що отримував все більше визнання в Церкві, але важко узгоджувався з проповіддю Спасителя про любов, яка все прощає. У середовищі християн у ті часи почала встановлюватися думка про необхідність безстрокового відлучення відступників, вбивць і перелюбників. Вони забули про відречення Петра, розбійника, що покаявся, якого розіп’яли разом зі Спасителем, Марію Магдалину. І коли Калікст послабив цю суворість лише у відношенні до перелюбників, яких він приймав в спілкування після тривалого прилюдного покаяння, ригористи почали таврувати Папу ганьбою в своїх полемічних творах через це «скандального нововведення» (71, с. 136-137). Погляди Калікста і взагалі його реальний образ важко відновити, оскільки джерела, що збереглися, написані його противниками – ригористами, Тертуліаном і Іполитом, що дуже упереджено малюють його образ. Але, незважаючи на найбільш палкі викриття Папи Іполитом, безперечні два факти, засновані на його ж свідоцтві: перше – що Калікст засудив єресь Савеллія, і друге – що він не засудив Іполита, який відлучився сам. Калікст помер у 222 р. під час миру для Церкви за часів імператора Олександра. Евсевій Памфіл нічого не говорить про його мучеництво, але пізніше джерело – «Depositio martyrum», – повідомляє, що він помер мученицькою смертю (140, стб. 466).

Довідка

Савелій – засновник єретичного вчення, названого за його іменем, – савеліанством. Згідно з його думкою, Бог в Собі Самому знаходиться в стані досконалого спокою або мовчання, будучи чистою монадою, що не має жодного розрізнення; але виходячи для творіння зі свого мовчання, Він є в трьох різних формах: Отця, Сина і Духа. У Старому Завіті Він є як Отець, що дає закони людям , в Новому Заповіті – як Син, що спасає людей, а далі продовжує бути як Дух, що освячує їх. Ці три особи насправді не є самостійними особами, але тільки зовнішніми формами прояву в світі монади і тому мають дійсне значення лише по відношенню до світу, і то на певний час. Коли відкривався світу Отець, не існували ні Син, ні Дух, а коли став відкривати себе Син, перестав існувати Отець, з початком же одкровення Духа перестав існувати Син. Настане час, коли і Дух Святий, закінчивши своє одкровення, повернеться в безособову божественну монаду, куди повернулися Отець і Син. Теорія Савелія спростована і засуджена Церквою. За матеріалами: Milites Christi Imperatoris

Святі Божі Ангели і Святий Калікст І, Папа і мученик
перебувайте і моліться зі мною до Бога всегда нині і присно і во віки віков  Амінь!!! І прийміть молитви в цьому наміренні