Святість короля Людовіка ІХ була настільки загальновизнаною, що Папа Боніфацій VIII виніс його до слави вівтаря вже за 27 років по його смерті (1297). Це той король, який об’єднав і зміцнив Францію, вигнавши англійців з півночі країни і налагодивши економіку. Реформував адміністрацію і судову систему, і сам був знаний як захисник скривджених, хоч би до якого майнового стану така людина належала – до нього можна було звернутися по справедливий розгляд справи. Заборонив дуелі, слідуючи постановам Латеранського Собору (1215). Заборонив у Франції лихварство і проституцію. Підтримував благодійні інституції, монаші ордени, навіть трохи ущипливо був прозваний «королем монахів». Не цурався догляду за хворими та власноручного роздавання милостині. Збудував лікарню для сліпих хворих і утримував її. У приватному житті був скромний, виконував покутні вчинки, був терціарієм францисканського Ордену. Це той король, який, серйозно захворівши, дав обітницю «взяти хрест» – виступити в Хрестовий похід заради Господа і християн. А одужавши, взявся за виконання обіцяного. Чотири роки тривала підготовка, потім Людовік ІХ вирушив з армією. Може, не настільки важливо, що і Сьомий, і Восьмий хрестові походи не були переможними… Але цей король насправді прагнув звільнення Святої Землі, а коли зазнав поразки, то принаймні договорами, викупами, угодами полегшував долю християн, яким діставалося від мусульман у Святій Землі. Це той король, який заради об’єднання сил для Хрестового походу їздив Францією, возячи по парафіях реліквії Тернового вінка, аби при них закликати французів зібратися на битву за звільнення Гробу Господнього. Це той король, за якого розквітла готична архітектура і розбудувались університети. За його безпосередньої участі зведено найвідомішу паризьку церкву – Сен-Шапель. Тома Аквінський та інші брати-домініканці були частими гостями при його столі, а Робер де Сорбон, засновник славнозвісного університету Сорбонна, був його духівником і другом. Це той король, який, вирушивши у хрестовий похід, захворів на тиф, ледве прибувши в Туніс, а свої останні дні провів у спілкуванні з грецькими послами, яких переконував у необхідності для Сходу помиритися з Західною Церквою. Це той король, який, одружившись у 19 років, став батьком одинадцятьох дітей і був добрим, вірним чоловіком. Своїх дітей виховував так, як його виховувала мати – Бланш Кастільська, яка сказала: «Сину, мені краще буде бачити тебе на смертному одрі, аніж у гріху». Зрештою, в свій останній хрестовий похід він вирушив разом із синами. Його релігійність не існувала окремо від родини чи виконання обов’язків стану. Синові залишив заповіт – духовний: «Бережи себе від усього, чим можеш образити Бога, тобто від смертного гріха. Нехай краще дозволиш, щоби тобі завдали якого завгодно мучеництва, аніж дозволиш собі на гріх». «Аби не викликати чвар, – повчав св.Людовік ІХ, – ніколи не заперечуйте нікому, хіба щоби ближній не впав у гріх або іншу небезпеку; а коли потрібно заперечити, робіть це тактовно, а не з роздратуванням». «У благополуччі заносьте подяку до Бога зі смиренням, і бійтеся, щоби через гординю ви не вжили милості Божої на зле, згрішивши так проти Нього». Зображається в королівських шатах, увінчаний короною. Його атрибути: цвях, терновий вінок, лілія, три лілії на щиті, меч, обручка, лавровий вінок.
Джерело: CREDO

Святі Божі Ангели і Святий Людовік, король Франції

перебувайте і моліться зі мною до Бога всегда нині і присно і во віки віков  Амінь!!! І прийміть молитви в цьому наміренні