Святий благовірний князь Ігор Чернігівський. Середина XII століття була для Русі скорботним часом безперервних міжусобних воєн за Київське князювання двох князівських угруповань: Ольговичів і Мстиславичів. Всі вони були в близькій спорідненості, все - правнуки Ярослава Мудрого. Мстиславичи називалися по імені свого батька - святого Мстислава Великого (+1132 р.), сина Володимира Мономаха (звідси інша їхня назва "Мономашичи"). Ольговичі називалися по імені Олега Святославича (+ 1115 р.), прозваного за свою гірку долю "Гори-Славич". Олег Гориславич був син Київського князя Святослава (+1076 р.), який брав участь в 1072 році в перенесенні мощей святих страстотерпців Бориса і Гліба (відомості 2 травня) і увійшов в історію Церкви Русі як власник двох чудових богословських збірок того часу - "Ізборника Святослава 1073 р . " і "Ізборника 1076 року".

У деяких древніх місяцесловах і сам князь Святослав шанувався угодником Божим, але особливо прославилися два його онука: преподобний Микола Святоша (+ 1143) і двоюрідний брат його, син Олега Гориславича, - святий князь-мученик Ігор Ольгович (+1147).
Преподобний Микола Святоша і святий Ігор Ольгович представляють два різних шляхи християнської святості в Стародавній Русі. Преподобний Микола, який відрікся від світу і князівських обов'язків, став простим ченцем і мирно спочив, провівши майже сорок років в монастирі. Святий Ігор, волею Божою вступив в боротьбу за Київське князювання, мученицьким подвигом повинен був спокутувати спадковий гріх князівських усобиць.
У 1138 році великим князем Київським став старший брат Ігоря Всеволод Ольгович (прадід святого Михайла Чернігівського). Хоча його князювання тривало всього кілька років і було наповнено безперервними війнами, князь вважав Київ своїм спадкоємним князівством і вирішив передати його в спадщину своєму брату Ігорю. Він посилався при цьому на приклад Володимира Мономаха і говорив, наче навмисно підбиваючи Мономаховичів: "Володимир посадив Мстислава, свого сина, після себе в Києві, а Мстислав - брата свого Ярополка. А ось я кажу: якщо мене Бог візьме, то я після себе даю Київ братові моєму Ігорю ". Але Бог гордим противиться. Гордовиті слова Всеволода, якого і так не любили кияни, стали приводом для порушення ненависті проти його брата Ігоря і всіх Ольговичів. "Не хочемо бути в спадщині", - вирішило київське віче. Злоба і гординя князя викликали відповідну злість і гординю киян: святий Ігор, проти волі залучений в самий центр подій, став невинною жертвою наростаючої ненависті.
Грізні події розгорталися стрімко. 1 серпня 1146 року вмер князь Всеволод, і кияни цілували хрест Ігореві як новому князеві, а Ігор цілував хрест Києву - справедливо правити народом і захищати його. Але, переступивши хресне цілування, київські бояри відразу ж призвали Мстиславичів з військом. Під Києвом сталася битва між військами князя Ігоря і Ізяслава Мстиславича. Ще раз порушивши хресне цілування, київські війська в розпал бою перейшли на сторону Ізяслава. Чотири дні Ігор Ольгович ховався в болотах біля Києва. Там його взяли в полон, привезли до Києва і посадили в поруб. Це було 13 серпня, все його князювання тривало два тижні.
В "порубі" (це був холодний зруб, без вікон і дверей; щоб звільнити з нього людину, треба було "вирубати" його звідти) багатостраждальний князь тяжко захворів. Думали, що він помре. У цих умовах супротивники князя дозволили "вирубати" його з ув'язнення і постригти в схиму в Київському Феодоровському монастирі. Божою допомогою князь одужав і, залишившись ченцем монастиря, проводив час у сльозах і молитві.
Боротьба за Київ тривала. Збуджена гординею і засліплена ненавистю, жодна зі сторін не хотіла поступатися. Бажаючи помститися роду Ольговичів, а заодно і всіх князів, київське віче, рік по тому, в 1147 році, ухвалило розправитися з князем-ченцем.

Митрополит і духовенство намагалися напоумити і зупинити їх. Керуючий в Києві князь Ізяслав Мстиславич і особливо його брат князь Володимир намагалися запобігти цьому безглуздому кровопролиттю, урятувати святого мученика, але самі піддалися небезпеці з боку запеклої юрби.
Повсталі ввірвалися в храм під час святої літургії, схопили молившогося перед іконою Божої Матері Ігоря й потягли його на розправу. У воротах монастиря юрбу зупинив князь Володимир. І сказав йому Ігор: "Ох, брате, куди ти?" Володимир же зіскочив з коня, бажаючи допомогти йому, і покрив його корзном (князівським плащем) і говорив киянам: "Не вбивайте, брати". І вів Володимир Ігоря до двору матері своєї, і стали бити Володимира ". Так оповідає літопис. Володимир встиг заштовхнути Ігоря у двір і зачинити ворота. Але люди виламали ворота і, побачивши Ігоря" на сінях "(крита галерея другого поверху в древньому київському теремі), розбили сіни, стягнули святого мученика й убили на нижніх щаблях сходів. Жорстокість юрби була настільки велика, що мертве тіло страждальця піддали побиттю і нарузі, його волочили мотузкою за ноги до Десятинної церкви, кинули там на віз, відвезли і "глибоко на торгу ".
Так святий мученик віддав Господу дух свій, "і зкинув ризи тлінної людини, і в нетлінну і багатостраждальну ризу Христа зодягнувся". Коли ввечері того ж дня тіло блаженного Ігоря було перенесено до церкви святого Михайла, "Бог явив над ним знамення велике, запалилися свічки всі над ним у церкві тій". Наступного ранку святий мученик був похований в монастирі святого Симеона, на окраїні Києва.
У 1150 році князь Чернігівський Святослав Ольгович переніс мощі свого брата, святого Ігоря, до Чернігова і поклав у Спаському соборі.
Чудотворна ікона Божої Матері, іменована Ігорівська, перед якою молився мученик перед вбивством, перебувала у Великій Успенській церкві Києво-Печерської Лаври (святкування ікони - 5 червня).

Святі Божі Ангели і Благовірний великий князь Ігор Чернігівський та Київський перебувайте і моліться зі мною до Бога всегда нині і присно і во віки віков  Амінь!!! І прийміть молитву на вервиці в цьому наміренні