Гал 1, 3-10 Лк 9, 37-43

Гал 1, 3 Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, 4 що дав себе самого за гріхи наші, щоб визволити нас від цього віку злого за волею Бога й Отця нашого, 5 якому слава на віки вічні! Амінь. 6 Дивуюся, що ви так швидко покинули того, хто вас покликав Христовою благодаттю, і перейшли на іншу євангелію; 7 не те, щоб вона була справді інша, але деякі баламутять вас, бажаючи перемінити Євангелію Христову. 8 Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема! 9 Як ми казали перше, так і нині повторяю: Коли хтось вам проповідує іншу Євангелію, ніж ту, що ви прийняли, -нехай буде анатема! 10 Хіба я отим запобігаю ласки у людей чи в Бога? Хіба намагаюся людям подобатися? Якби я ще й людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою.
Лк 9,37 Наступного дня, коли вони зійшли з гори, сила людей його зустріла. 38 І ось якийсь чоловік з народу почав кричати: “Учителю, благаю тебе, зглянься над моїм сином, бо він єдиний у мене. 39 Дух його хапає, і той кричить раптом, трясе його, і той пускає піну; з великим трудом він його залишає цілком знесиленого. 40 Просив я твоїх учнів, щоб його вигнали, та вони не здоліли.” 41 Ісус відповів: “О невірний та розпусний роде! Доки я буду з вами та терпітиму вас? Приведи сюди твого сина!” 42 Ще тільки наближався хлопець, як демон кинув його об землю і сильно стряс; але Ісус погрозив нечистому духові, оздоровив юнака й віддав його батькові. 43 Всі були захоплені величчю Божою. 

   Чи можна швидко забути про гарний подарунок від щирого серця? Як скоро ми забудемо про добрий ВЧИНОК ЛЮДИНИ, яка врятувала нам життя, на­ражаючи себе на ризик? Хо­четься відповісти, що будемо пам’ятати завжди. Та й справ­ді намагаємося якнайдовше берегти почуття вдячності до людини, яка зробила нам по­слугу, маємо сміливість ще не раз звертатися до неї в інших клопотах, відчуваємо довіру.

Апостол Павло пригадує галатам, а заодно і нам, наскільки цінним мав би бути для нас дарунок Ісуса Христа, що дав себе самого за гріхи наші, щоб визволити нас від цього віку злого. Чому ж так легко і швид­ко забулося про цю жертву Бога за нас? Каже Павло нам як докір і пригадування: Диву­юся, що ви так швидко поки­нули того, хто вас покликав.

Людська пошана швидкоплин­на. Апостол Павло це розуміє і свідомий того, що ті, які по­кинули Христове Євангеліє, згодом і забудуть про нього, що приніс їм цю Добру Нови­ну. Прикро, але й одночасно такий факт стає нагодою очи­стити свої дії від спокуси під­корити публіку, маніпулювати почуттями, тиснути на емоції. Слуга Христа дбає про Славу Божу, а не про власну. Каже Апостол, що прагне тільки Бо­гові подобатися, не людям. І кумедно досить виходить, що його слова передають через дві тисячі років, а тих, хто все життя боровся лише за люд­ське визнання можуть і не зга­дати за рік-два.

Якщо поженемося за визнан­ням і славою, можемо стати рабами людської мінливої дум­ки. Будемо впиватися наркоти­ком пошани, компліментами, звуком оплесків і можемо за­бути про того, хто нам сотво­рив нас і подарував усі таланти. Якщо ж у своєму житті ми вва­жаємо на те, щоб подобатися Богові, то здобудемо вміння бути собою, бути такими, яки­ми задумав побачити нас Бог. Насправді, бути собою — це найкраще, що ми можемо зробити із своїм життям і цього варто просити в молитві.Господи, дай мені ласку пам’я­тати про те, що ти дарував мені все. Допоможи плека­ти вдячність за все, що маю. Пригадуй мені, що людська думка швидко змінюється і на­справді важливим є лише те, що ти думаєш про нас.