Першими учнями Ісуса Христа були: 1) Андрій (Первозваний), син Йони, брат Симона (Петра), 2) Іван, якого назвали пізніше Іван Богослов, брат Якова, 3) Симон (Петро), брат Андрія, син Йони, 4) Яків, син Заведеїв, брат Івана, 5) Филип, 6) Варфоломей(Натанаїл).
З того часу, як Ісус почав проповідувати, за Ним ходило багато людей. Ісус вибрав Собі дванадцять учнів, щоб вони весь час були з ним, і щоб Він навчив їх особливо – всього, найбільше, всебічно. Окрім названих шести, учнями Ісуса були також:
7) Матвій, 8) Хома, 9) Яків, син Алфеїв, 10) Фадей, 11)Симон Кананіт, 12) Юда Іскаріотський, який пізніше зрадив Ісуса.
Всі учні Ісуса були простими людьми, але Господь дав їм щастя бути друзями і учнями Ісуса Христа – Сина Божого. Ісус посилав Своїх учнів проповідувати і наділяв їх владою зцілювати недуги.
 
1. Андрій Первозваний
 
Андрій Первозваний – один із дванадцяти апостолів, син Йони, брат Симона (Петра). Він походив із Віфсаїди, що в Галілеї. Як й більшість інших учнів Ісуса, Андрій займався рибацтвом на Генiсаретському озері. Його назвали Первозваним тому, що Ісус його першого покликав служити Йому.
Спершу Андрій був учнем Івана Хрестителя. Коли Предтеча повідомив йому, що з пустині після сорокаденного посту прийшов Месія, Андрій, не коливаючись, відправився слідом за Ісусом. Він покликав й свого брата Петра. Деякий час Андрій з Петром продовжували займатися ще своїм ремеслом, але коли Ісус звелів їм стати «ловцями людей» (Мт. 4. 19), вони зразу ж залишили свій дім, щоб назавжди бути разом з Ісусом.
Після Голгофи Андрій проповідував християнське вчення у різних місцях Азії, Візантії та Греції. Андрій проповідував й скіфам теперішньої Південної України, мандрував Дніпром. Він був й на горах, де пізніше виник Київ – на Київських горах. Кажуть, що він був у Новгороді та прибалтійських землях, а потім з’явився у Римі та Греції. У Греції, в Патрахі, під час гоніння на християн за часів володарювання Доміціана, Андрія розіп’яли на хресті, як і його Вчителя – Ісуса. Точний рік смерті Андрія невідомий.
Потім мощі Андрія Первозваного були перенесені з Патраха в Константинополь.
 
 
2. Іван
 
Іван, брат Якова – апостол і євангеліст, якого назвали пізніше Іван Богослов. Іван близько спілкувався з Іваном Хрестителем і був його учнем. Потім Іван став одним із найулюбленіших учнів Ісуса. Іван – автор четвертого євангелія, трьох послань і Об’явлення. Батько Іванів – Заведей рибак із Галілеї, а мати Соломія – одна з жінок мироносиць, що прийшли до Господа нашого Ісуса Христа, щоб підготувати його тіло до поховання.
Родина Івана не була бідною. Вони тримали робітників, які працювали в їхньому господарстві. Ставши прихильником Ісуса, Іван в один час, мабуть, завагався і повернувся до своїх батьків. Після чудової ловлі риби й коли Ісус сказав свої слова про «ловців людей», Іван остаточно пішов за Христом. Він разом зі своїм братом Яковом був присутній при найважливіших подіях земного життя Ісуса, зокрема він був свідком воскресіння дочки Яіра, преображення на Фаворі, сумував у Гетсиманському саду. Іван супроводжував Ісуса з воїнами у двір первосвященика й був присутній на засіданні синедріону, тоді як Петро затаївся у дворі.
Іван стояв при Хресті й отримав від Ісуса заповіт бути сином Його Матері. Коли Іван почув від Марії Магдалини, що тіло Ісуса щезло з поховальної печери, Іван сприйняв цю подію з радістю й навіть не сумнівався у воскресінні Ісуса. Тоді як інші апостоли не повірили зразу про воскресіння Ісуса. Незадовго до вознесіння Ісуса Христа Іван перший пізнав Ісуса і сказав Петрові: «Це ж Господь!» (Ів. 21. 7). Іван бачив Вознесіння Ісуса Христа.
Після Голгофи і Вознесіння Ісуса Христа Іван проповідував християнське вчення в Самарії, а потім й у інших країнах. У 50 році після Різдва Христового Іван з деякими іншими учнями Христа був на Апостольському соборі.
Іван набагато пережив всіх інших апостолів та чув про мученицькі смерті багатьох учнів Христа. Коли при правлінні Доміціана розпочалося гоніння на християн, то Івана, що перебував у Ефесі, закували у кайдани і відправили до Риму. Його намагалися отруїти, вбити, але все марно. Тоді Доміціан наказав заслати Івана на острів Патмос. Якраз там у ледь пристосованій печері Іван написав свою Євангелію – десь між 92 та 102 роками після Різдва Христового. Іван написав три соборних послання та Апокаліпсис або Об’явлення.
 
 
3. Петро
 
Симон (Петро), брат Андрія, син Йони був родом із Віфсаїди. До того часу, коли Андрій привів Петра до Ісуса Христа, його звали Симон. Ісус змінив йому ім’я і став називати Петро, інколи називав Кіфою, що з сирійської мови теж означає «камінь». Петро проживав разом із сім’єю, котру очолював батько Йона, в Капернаумі. Вся сім’я займалася рибальством.
Андрій був близький до Івана Предтечі, тому набагато раніше від Петра знав про нове вчення, чув про Ісуса, а потім бачив Його. Він розказував у сім’ї про вчення Івана Хрестителя, тому й вся сім’я була підготовлена до нових віянь у ті часи.
Ісус дуже любив Петра, незважаючи на його дуже емоційний, поривчастий, неврівноважений і непередбачливий характер. Петро довго не стояв твердо на Христовій вірі. Про це свідчить й те, що він намагався відмовляти Ісуса від прийняття ним страждань і смертних мук. Ісус не раз застерігав Петра від непродуманих й імпульсивних вчинків, що ведуть до гріха.
Коли Петро побачив, як Ісус спокійно йде поверх води, він ще більше увірував в Ісуса і попросив, щоб і він міг прийти до Ісуса поверх води, що й зробив Ісус.
В Гетсиманському саду, коли Юда, зрадивши Ісуса, привів стражників, то Петро витяг меча і відсік вухо Малху – слузі Каяфи. Ісус тут же зцілив вухо і застеріг Петра, що він тричі відречеться від Нього цієї ж ночі.
Разом з Яковом та Іваном якраз Петро був свідком перетворення (преображення) Ісуса Христа на Фаворі.
Після воскресіння та вознесіння Ісуса Христа Петро розпочав свою місіонерську діяльність. Він гостро критикував старійшин, первосвящеників та фарисеїв, виступаючи на площах та вулицях Єрусалиму. Він звинувачував їх у злобності та несправедливості, говорив, що розп’ятий ними Ісус Христос і є Месія, Котрий прийшов у світ згідно з передбаченнями пророків. Його промови були настільки переконливі, що, послухавши Петра, християнство прийняли до трьох тисяч людей.
Одного разу Петро йшов до Єрусалимського храму і побачив біля воріт жебрака, що кульгав від народження. Петро сказав каліці, що у нього немає грошей на милостиню, але «даю тобі те, що маю: в ім’я Ісуса Назорею, встань і ходи». Нещасний кульгавий жебрак тут же піднявся й почав ходити. В цей день пішло за Христом і Петром вже п’ять тисяч людей.
Чудодійна сила Петра була настільки велика, що одна тінь його, коли він проходив, зцілювала хворих.
Проповіді Петра дуже не подобалися владі. Невдовзі Петра ув’язнили, а з ним й інших апостолів. Коли ж настав час відвести їх на суд, то у в’язниці не знайшли ні Петра, ні решту апостолів. Дивом вони визволилися з в’язниці та знову з’явилися на вулицях з проповідями, котрі мали ще більший успіх.
Тоді старійшини тайком від народу знову заарештували всіх апостолів. Коли первосвященик запитав їх, чому незважаючи на заборону, вони продовжують проповідувати. Петро відповів: «Бога слід слухатися більше, ніж людей!» (Дії. 5. 29).
Така відповідь була дуже небезпечна й апостолам загрожувала смерть. Але тут виступив авторитетний член синедріону Гамалиїл, який тайком вже схилився до християнства, і переконав членів синедріонського судища, що горстка послідовників недавно розп’ятого Христа не є небезпечною, що вони не мають ніякого майбутнього і скоро всі учні Ісуса розсіються та щезнуть. Це була хитрість Гамалиїла, яка врятувала Петра і апостолів від смерті. Правда, їх тоді добре побили, познущалися над ними, але вони залишилися живі й продовжували свої проповіді.
Невдовзі влада посилила гоніння на послідовників Христа. Першим загинув Стефан, якого жорстоко каменували і вбили каменями. Багато учнів Ісуса покинули тоді Єрусалим і пішли проповідувати в інші міста та поселення. Петро та Іван пішли в Самарію. Через деякий час всі повернулися знову в Єрусалим. Петро продовжував проповіді та зцілення.
У невеликому містечку під Єрусалимом, яке нині називається Лод, Петро зцілив хворого Енея, який 8 років був паралізований. Цього не може й сучасна медицина.
Диво це – зцілення паралізованого – заколихало багатьох мешканців і вони прийняли християнство. Тоді Петро та інші учні Ісуса вирішили йти до язичників, щоб навернути їх до істинної віри. В Антіохії Петро заснував християнську церкву і був там єпископом 7 років.
Потім Петро пройшов всю Малу Азію, навертав на шлях Господній язичників та євреїв, що жили у Віфанії, Кападокії та інших містах.
Невдовзі розпочалася нова облава на християн. Першим загинув брат Івана – Яків. Петра посадили у в’язницю і засудили його до смертної кари. Але оскільки йшли Пасхальні дні виконання смертного вироку Петрові відклали.
Петро дивом був врятований у Пасхальні дні. Петрові явився ангел, розірвав ланцюги на руках і ногах і він вийшов на волю. Після цього Петро написав своє перше послання.
51 року після Різдва Христового Петро бере участь в роботі Апостольського собору.
Під час гоніння на християн Петро загинув разом з апостолом Павлом 66 року після Різдва Христового у Римі.
Як бачимо тяжка була доля Петра, як й інших апостолів та перших християн, але вони не здавалися. За віру Христову вони віддавали своє життя, віддавали своє життя і за нас сьогодні, щоб ми не залишалися язичниками без права на спасіння.
 
4. Яків Заведеїв
 
Серед 12 апостолів були два Якова: син Заведеїв і син Алфеїв. Яків, син Заведеїв і Соломії, брат Івана. Коли Яків почув заклик Ісуса, він тут же залишив свої рибацькі сітки і дім, щоб піти за Ісусом. Батьки Якова Заведеїва та Соломія не перешкоджали, вибраному шляху їх сина.
Соломія, мати Якова, після смерті Заведея залишалася прихильницею Ісуса Христа. Вона була біля Христа під час розп’яття. Вона була серед жінок-мироносиць.
Яків Заведеїв був свідком багатьох важливих подій земного життя Ісуса Христа. Він бачив Преображення Ісуса Христа, зцілення тещі Петра, воскресіння дочки Яіра. Яків був зі всіма апостолами під час Тайної вечері і в Гетсиманському саду.
Яків, син Заведеїв, перший серед апостолів помер за Ісуса Хреста. Ірод Агрипа звелів вбити Якова Заведеїва мечем.
 
5. Филип
 
Филип – один із дванадцяти апостолів Ісуса Христа. Про його життєвий шлях нам відомо дуже мало. Він родом із Віфсаїди, тобто з одного міста з Андрієм та Петром. Филип був одружений і мав трьох дочок. Коли Господь покликав Филипа йти з Ним, то він без коливань пішов з Ісусом.
Про Филипа згадується під час одного дива Ісуса – нагодування кількох тисяч людей п’ятьма хлібинами і двома рибами. Ісус сказав тоді Филипові:
– Де нам купити хліба, щоб нагодувати цих людей?
Филип відповів на те:
– Їм на двісті динарів мало буде хліба, щоб кожному з них вистачило, хоч небагато.
Одного разу люди звернулися до Филипа з проханням, що вони хочуть побачити Ісуса. Филип про це не сказав безпосередньо Ісусу, а попередньо сказав про це Андрію, а потім Андрій з Филипом разом сказали Ісусові про бажання людей (Ів. 12. 20 – 22).
Після Тайної вечері, коли Господь у Своїй прощальній бесіді з апостолами сказав, що відійде до Отця, Филип сказав Ісусові:
– Господи, покажи нам Отця, – і вистачить нам!
На те Ісус відповів:
– Стільки часу Я з вами, і ти ж не знаєш, Филипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то чому ти кажеш: «Покажи нам Отця? (Ів. 14. 8 – 9).
Після вознесіння Ісуса Христа Филип разом з усіма апостолами був в Єрусалимі, де вони очікували сходження Святого Духа.
Пізніше Филип проповідував і навчав Слова Божого у Скіфії та Фрігії. Филипа розіп’яли на хресті в Єраполі за владарювання Доміціана. Отже, помер він мученицькою смертю.
 
 
6. Варфоломей(Натанаїл)
 
Натанаїл народився в Кані Галiлейській. Якраз там Ісус звершив Своє перше диво. Коли Христос був в цьому місті, то зупинявся Він у домі Натанаїла.
Ісус любив Натанаїла за те, що в устах його не було ніякого лукавства. Ісус, вперше угледівши Натанаїла, що до Нього йде, говорить про нього: «Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!» (Ів. 1. 47).
Натанаїл був одним із тих, кому Христос явився після воскресіння (Ів. 21. 1). Тоді з Натанаїлом були Симон Петро, Хома, званий Близнюк, обидва сини Заведеєві, та двоє інших учнів Його.
Судячи з аналізу літературних даних, у Натанаїла, мабуть, було друге ім’я – Варфоломій.
Проповідував Натанаїл у країнах Малої Азії, в Аравії, Ефіопії, Індії. Закінчив свої дні Натанаїл у Великій Вірменії в муках, де його розіп’яли на хресті під час гоніння на християн. За іншими даними, там у Вірменії з Натанаїла заживо зняли шкіру і він помер у муках.
 
7. Матвій
 
Неподалік від Капернаума проходив Ісус із своїми учнями і побачив на митниці Матвія, який збирав мито. Побачивши Ісуса Матвій запросив Його з учнями до свого дому на трапезу. Це сильно обурило фарисеїв, які вороже ставилися до Ісуса. Ісус покликав Матвія за Собою і він погодився.
Тоді посаду митаря зневажав народ і навіть учні Ісуса були здивовані, коли Ісус покликав Матвія за Собою.
Матвія називають ще Левієм, що якби відділяє його минуле життя від служіння Ісусові.
Після вознесіння Ісуса Христа Матвій довгий час залишається у Палестині і проповідує християнське вчення в Юдеї, потім в Ефіопії, серед мідян та персів.
Люди, що слухали Матвія в Юдеї, просили його написати свої розповіді про Христа. На прохання своєї пастви в Юдеї, Матвій написав Євангеліє. Вважається, що Євангеліє від Матвія написано через 8 років після вознесіння Господа Ісуса, себто у 41 році після Різдва Христового.
Час і обставини смерті Матвія достеменно невідомі. Одні стверджують, що Матвія 60 року після Різдва Христового спалили на вогні в Ефіопії за наказом князя Фульвіана, інші кажуть, що Матвій закінчив своє життя не мученицькою смертю, а помер від старості.
 
8. Хома
 
Хому називали ще Дідімом, або Близнюком. За характером своїм він дещо походив на Пилипа. Він любив дива і вважав їх найпереконливішим доводом могутності віри. Але на відміну від Пилипа, Хома відрізнявся схильністю до сумнівів і розсудливого аналізу. В ньому була якась дитячість, простота, щирість і простодушність.
Під час прощальної бесіди з апостолами Ісус розповів, що відійде до Отця Свого, а відійшовши, приготує всім місце. Коли Ісус закінчив цю розповідь словами: «А куди Я йду – дорогу ви знаєте», то Хома розгублено відповів: «Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?» (Ів. 14. 1 – 5).
Коли Ісус явився своїм апостолам після воскресіння, то Хома не вірив, сумнівався, аж доки не доторкнутися до Ісусових ран (Ів. 20. 24 – 29).
І все ж таки, незважаючи на ці колізії, віра у Хоми була тверда, а вірність Господеві – безмежна.
Апостол Хома проповідував у східній Індії і там же помер мученицькою смертю.
 
 
9. Яків Алфеїв
 
Серед 12 апостолів були два Якова: син Заведеїв і син Алфеїв. Євангеліст Марк називає другого апостола Якова Алфеївого – Яковим Меншим. Його мати, Марія Клеопова, приходилась сестрою Матері Ісуса.
Отже, Яків Алфеїв був Діві Марії небожем (племінником), а Ісусові Христові – двоюрідним братом.
Після воскресіння та вознесіння Ісуса Христа Яків Алфеїв проповідував. Потім він став єпископом Єрусалимським. Апостол Яків Молодший був настільки святий за способом свого життя, що лише йому одному дозволялося входити у святилище Єрусалимського храму.
Яків головував на Апостольському соборі 49 року після Різдва Христового.
Яків Алфеїв – автор Соборного послання до християн з юдеїв. Він написав першу Божественну Літургію.
62 року після Різдва Христового Яків Алфеїв служив у храмі й виголосив проповідь про Ісуса Христа. Противники християн, котрим не подобалася його проповідь, скинули Якова Алфеїва з покрівлі храму, почали каменувати свого священика, знущатися над ним і до смерті забили каменями. Так він загинув мученицькою смертю.
Яків Алфеїв – один з двоюрідних родичів Ісуса Христа, на відміну від інших, дуже добре розумів Ісуса, вірив Йому і постраждав за Його віру.
 
 
10. Фадей
 
Фадей – один із дванадцяти апостолів Ісуса Христа, яких вибрав Ісус (Мр. 3. 18). Його називали ще Левій, Юда Фадеїв, Юда Яковів (Лк. 6. 16). Не слід плутати його з Юдою Іскаріотським, який зрадив Ісуса.
Фадей – це брат святого апостола Якова Алфеївого, або Якова Меншого, мати якого, Марія Клеопова, приходилася сестрою Матері Ісуса. Отже, Яків Алфеїв був Діві Марії небожем (племінником), а Ісусові – двоюрідним братом. Фадей, природно, теж один із братів Ісуса Христа.
Під час останньої бесіди Ісуса з апостолами запитує Юда не Іскаріотський, себто Фадей, Ісуса: «Господи! Чи ти маєш нам об’явитися, а не світові?» (Ів. 14. 22).
Ісус відповів йому на те: «Хто любить Мене, той слово Моє берегтиме і Отець Мій полюбить його...» Ів. 14. 23).
Про його життя і діяльність ми знаємо дужо мало. Відомо лише, що Фадей вірно служив Господеві. Він проповідував Євангеліє спершу в Юдеї, Галілеї, Самарії, Ідумеї, потім в Аравії, Сирії, Месопотамії, а під кінець у Персії та Вірменії.
Закінчив Фадей своє життя у муках. Його повісили на дереві, а потім стріляли у нього стрілами.
 
11. Симон Кананіт
 
Симону, на відміну від Симона-Петра, дали прізвище Кананіт. Він був родом із Кани, тому й називали його Кананіт. Його називали ще Симон Зілот. Кананіт з єврейської мови, а Зілот із грецької в перекладі означає «ревнивець». Це свідчило, що у нього була розумна ревнивість до Бога і до віри й не означало нічого поганого.
Дослідники гадають, що Симон Кананіт був женихом на весіллі в Кані Галiлейській, де Ісус перетворив воду у вино.
Після вознесіння Ісуса Христа Симон Кананіт проповідував у різних країнах. Він прийняв мученицьку смерть у Персії.
У Римській імперії була тоді фанатична секта зілотів. Вони казали, що народ не повинен платити данини кесарю, протиставляли кесаря Єдиному Господу Богу, визнаючи Його зверхність. Але таким чином зілоти підбурювали народ до заворушень, проти існуючого ладу і до повстання проти кесаря, проти Римського гноблення.
 
12. Юда Іскаріотський
 
Юда Іскаріотський – один із дванадцяти апостолів. Він зрадник.
Народився Юда Іскаріотський в м. Каріоті, від якого пішла назва Іскаріотський або Іскаріот. Він був сином Симона.
Після того, як Ісус Христос вибрав всіх дванадцяти учнів, Юді Іскаріотському доручили носити при собі дерев’яну скриньку, в яку кидали пожертви. Який далекоглядний простежується зв’язок Юди Іскаріотського з грішми: касир, продажність за 30 срібняків.
Коли Марія, сестра Лазаря, змащувала ноги Ісуса миром, то Юда Іскаріотський висловився тоді, що не варто тратити дорогоцінне миро на ноги. Це вже вказувало на скупість, користолюбство, жадність і зажерливість Юди Іскаріотського. Ця риса й привела до того, що він за 30 срібняків зрадив свого Господа і Учителя. В Гетсиманському саду Юда лицемірним поцілунком видав Ісуса в руки ворогів.
Після того Юда Іскаріотський побачив, як Ісуса немов злочинця тягали з суду на суд, й аж тоді покаявся, але вже було пізно й неможливо було нічого повернути назад.
Каючись, Юда Іскаріотський пішов до первосвящеників і старійшин та віддав їм ці нещасні 30 срібняків. А було це так.
Юда прийшов у храм до первосвящеників і старійшин та сказав: «Згрішив я, бо зрадив кров невинну».
А йому відповіли: «А що нам до того? Дивись сам». Тоді кинув він срібняки в храм, вийшов із храму й пішов повісився. Як тільки він повісився, його живіт розірвався і випали нутрощі з повішеного тіла на землю.
Первосвященики взяли срібняки й дійшли висновку, що негоже класти ці гроші до церковної каси. Вони купили за них землю горщечника для захоронення подорожніх, бездомних. Це місце з цього часу називають акелдама, що означає «земля крові».
Ще під час Пасхальної вечері Ісус, знаючи, що Його чекає, сказав про майбутнього зрадника: «Горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б цей чоловік не народився!» (Мт. 26. 24).
 
13. Апостоли
 
Учнів Ісуса Христа називали апостолами. Слово «апостол» означає «посланник», «вісник».
Після вознесіння Ісуса Христа замість покійного Юди Іскаріотського жеребкуванням апостолом вибрали ще одного Матвія. Це був другий Матвій серед апостолів.
Пізніше за заслуги перед служінням Спасителю нашому Господу Ісусу Христу до числа апостолів зарахували Павла, якого раніше називали Савлом, а також Варнаву, Сила, Тимофія, Андроніка, Юнія.
За характером своєї діяльності апостолами називали рівноапостольну Марію Магдалину, рівноапостольних царів Костянтина (Константина) та Олену, святу рівноапостольну Ніну, котра принесла християнство у Грузію, святих Мефодія та Кирила, українських святих рівноапостольних князів Ольги та Володимира, які хрестили Київську Русь та деяких інших.
Окрім 12 апостолів, що були безпосередніми учнями Ісуса Христа під час Його земного життя, було ще 70 учнів, котрі постійно проповідували Вчення Ісуса Христа. Вони весь час були у від’їздах, проповідували у різних країнах, тому не примикали до найближчого оточення Ісуса Христа. Ісус турбувався про їх духовну досконалість, але не вимагав від них мистецтва зцілення. Цих 70 учнів називають ще Сімдесят апостолів.