Послання до Ефесян 4, 1-6. Євангеліє від Луки 10, 25-37.

Послання до Ефесян 4, 1-6.

1. Отож благаю вас я, Господній в'язень, поводитися достойно покликання, яким вас покликано, 

2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 

3. стараючися зберігати єдність духа у зв'язку миру. 

4. Одне тіло, один дух, як і ви були покликані в одній надії вашого покликання. 

5. Один Господь, одна віра, одне хрищення! 

6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма і через усіх, і в усіх.

Євангеліє від Луки 10, 25-37.

25. І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати й каже:– Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?

26. Ісус мовив до нього:– В законі що написано? Як там читаєш?

27. Озвався той і каже:– Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.

28. – Відповів єси добре; – сказав йому, – роби це й будеш жити.

29. Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса:– Хто мій ближній?

30. Ісус мовив, кажучи:Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й попав розбійникам у руки, що його обдерли й побили тяжко, і пішли геть, зоставивши його півмертвого. 

31. Припадково ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його, минув і пішов далі. 

32. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього і пройшов мимо. 

33. Але один самарянин, що був у дорозі, надійшов на нього і, побачивши його, змилосердився. 

34. Приступив він до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на свою скотину, привів до заїзду й доглянув його. 35. На другий день він вийняв два динарії, дав їх господареві й мовив: доглядай його, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли вернуся.

36. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що попав розбійникам у руки?

37. Він відповів:– Той, хто вчинив над ним милосердя.Тоді Ісус сказав до нього:– Іди і роби ти так само.

   Притча про милосердного самарянина робить важли­вий зсув: від теорії до прак­тики. Вчений у Письмі питає: А хто мій ближній? Ця почат­кова перспектива є абстрак­тною, розумовою, байдужою до конкретних людей. Вона міститься в сфері знань та дискусій. Натомість Ісус питає наприкінці: Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійни­кам у руки? І відразу ж додає: Іди і ти роби так само. Від абстрактного знання перехо­дить до конкретних вчинків. Книжник хотів лише теоретич­ного пояснення, а Ісус закли­кає його до зусилля та взяття на себе відповідальності. Го­споди Ісусе, Самарянине люд­ства, Ти є голосом кожного стражденого, Ти — надія для всіх у біді. Сине Божий, при­ятелю людей, дай нам чути і чинити своїм крик тих, хто живе на узбіччі життя.

     Самарянин не питає, до чого призведуть обов’язки солі­дарності, ані якими повинні бути заслуги, необхідні для осягнення вічного життя. Від­бувається щось цілком про­тилежне — треба ділитися серцем. Євангеліє вживає дієслова змилосердився, що в єврейській мові вказувало на материнське лоно та ма­теринську опіку. Побачивши людину в такій потребі, він бере її до свого “лона”, в гли­бину душі. Справді, в центрі притчі знаходиться досвід спасіння. Ми всі зранені, але всім нам приходить на допо­могу і спасає нас Господь. Це той самий досвід, що й досвід ізраїльського народу, пере­даний в книзі Виходу.Лише той, хто досвідчив на власній шкірі допомоги, коли був зра­нений, може стати самаря­нином. Раз ставши на місце пораненого, можна зрозуміти, що значить бути покину­тим та врятованим, а, отже, зрозуміти, що значить стати для когось ближнім. Завдяки спалаху милосердя, що розсвітлює його душу, він сам стає ближнім, йдучи поза всі запитання та небезпеки. Тому тут змінюється саме запитан­ня: мова вже не йде про те, щоби визначити, хто між усі­ма іншими є моїм ближнім, а хто ним не є. Йдеться вже про мене — я мушу стати ближнім, щоб інший міг розраховувати на мене, як на себе самого.